"СІАМСЬКА ПРИНЦЕСА КАТЕРИНА ДЕСНИЦЬКА І РІВНЕНЩИНА"

5 серпня 2020

Відкриття виставки відбудеться 5 серпня 2020 р. о 12 год. у приміщенні Рівненського обласного краєзнавчого музею. Виставка присвячена відомій історичній постаті – волинянці Катерині Десницькій (графині Пхітсанулок, дружині сіамського принца Чакрабонгсе) та її зв’язкам із Україною, зокрема Рівненщиною. Катерина Десницька народилася 1886 року в Луцьку. Її батько, Іван Десницький, був головою місцевого окружного суду. Після смерті батька сім’я переїхала до Києва, де Катерина навчалася. Після закінчення  Київської Фундуклеївської гімназії переїздить до Санкт-Петербурга і закінчує курси сестер-жалібниць. Там  вона знайомиться із принцем Сіаму (нині Тайланд) та виходить за нього заміж. 1911 року Катерина Десницька разом із чоловіком приїздила в Україну, де провідувала своїх багаточисельних родичів. Побувала і на Рівненщині, де в цей час у м.Здолбунів проживала її сестра – Євгенія Оболонська (Десницька). На виставці представлено  фотоархів  Євгенії Оболонської та її чоловіка- Івана Оболонського, особисті речі, які належали їм та їхній доньці, хрещениці К. Десницької – Катерини Оболонської (Трепачко).З 1920- х років ця родина мешкала у Клевані, а згодом – у Новоставі. І. Оболонський був певний час директором Новоставської школи. Він залишив помітний слід в історії Клеваня, створивши тут найчисельніший на Волині Пластовий курінь.

На виставці також представлено експонати (зразки одягу, посуд, фотографії) поч. ХХ ст., які знаходяться  у фондах РОКМ

Катерина Десницька та Рівненщина

 

Упродовж серпня 2020 р. у Рівненському обласному краєзнавчому музеї працюватиме створена сектором етнографії виставка «Сіамська принцеса Катерина Десницька і Рівненщина». Робоча група: керівник – А. Українець, засл. працівник культури України, ст. н. співробітник сектору етнографії; Т. Пархоменко – завідувачка сектору етнографії; О. Нагорнюк – ст. наук.  співробітник сектору етнографії; Л. Шахматова – ст. наук. співробітник відділу давньої історії.  Дякуємо за допомогу при створенні виставки І. Черницькій - ст. наук. співробітнику відділу нової та новітньої історії, О. Лозяк -  ст. наук. співробітнику сектору мистецтв та співробітникам відділу фондів РОКМ.

Значною мірою в заповненні білих плям у біографії відомої історичної постаті К. Десницької посприяла книга, написана її онукою НарісоюЧакрабонґсе у співавторстві з тіткою по матері ЕйлінГантер «Катя і принц Сіаму: історія кохання», яка вийшла друком у Києві в 2018 р. (К.: Пінзель, 2018. – 270 с.), яка була використана при створенні виставки.Також вперше на виставці експонуватимуться унікальні матеріали з архіву родичів К. Десницької Десницьких-Оболонських-Трепачко (Клевань-Новостав Рівненського р-ну). Цікавим є той факт, що Королівство Сіам (нині Таїланд), розташоване у Південно-Східній Азії, ніколи не було колонією жодної з європейських держав. Сучасна назва країни означає «земля вільних».

 Катерина Десницька (1886-1960) – уродженка Волинської губернії, дитинство та юність якої також минули на теренах України. К. Десницька була дружиною сіамського принца Чакрабонґсе, романтичне кохання якої (подружнє життя) тривало впродовж 13 років. Вони познайомилися у Санкт-Петербурзі, де Катерина навчалась на курсах сестер-жалібниць при лікарні імператриці Марії Федорівни.

Майбутня дружина-іноземка («фаранг») сіамського принца змалечку зазнала ударів долі. Коли Каті було лише два роки, у віці 50-ти років пішов із життя її батько – статський радник Іван Степанович Десницький, добре знаний і в Києві, і в Луцьку. Він був членом Київської окружної судової палати, а згодом - головою Луцького окружного суду. Похований на цвинтарі біля собору Св. Трійці в центрі Луцька. Коли ж дівчині виповнилось 17, від раку рано померла її друга найрідніша людина – мама Марія Михайлівна Хижнякова, якій було 52 роки. У цей час Катерина навчалась у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії. Але навчання довелося перервати і вирушити вслід за братом Іваном до більш перспективного міста - столиці Російської імперії – С.-Петербургу. Катерина Десницька вирішує закінчити курси сестер жалібниць при шпиталі імператриці Марії Федорівни (згодом ці медичні навички знадобляться і в Шанхаї, і в Бангкоці, зокрема під час епідемії чуми). Практичний досвід Катерина набула у розпал російсько-японської війни, коли добровільно відбула з пересувним шпиталем на Далекий Схід. Три отримані бойові нагороди згодом стали однією з причин захоплення дівчиною у майбутнього чоловіка – принца Чакрабонґсе. Слід зауважити, що К. Десницька стала однією з чотирьох жінок, що під час російсько-японської війни за свою самовіддану працю отримали Знак відзнаки ордена святого Георгія

До кінця життя Катерина збереже свій запальний, категоричний  характер, про який згадуватимуть як її перший чоловік – принц Чакрабонґсе, так і другий – американський інженер Гаррі Стоун. Зокрема, сіамський принц однією із причин розриву подружніх стосунків називатиме і непоступливість Катерини в судженнях. Як потенційний спадкоємець престолу, у своєму щоденнику Чакрабонґсе зазначав, що не може допустити ситуації опинитись «під каблуком» у дружини. Проте головну роль у розлученні подружжя відіграє різне уявлення про родинне щастя представників двох протилежних культур – Азії та Європи. Для Каті щасливий шлюб мав бути лише моногамним, ще одній жінці в ньому немає місця, християнське виховання категорично проти любовного трикутника. Натомість для принца Чакрабонґсе, що зростав у середовищі полігамії, заманливим був приклад діда (короля Монґкута) і батька (короля Чулалонґкорна), що мали відповідно 32 дружини та 92 дружини. Увага до принцеси Чаваліт з боку принца Чакрабонґсе посилювалась ще й тією обставиною, що династія Чакрі, до якої належав Чакрабонґсе, укладала шлюби лише між особами королівських сімей. І третя, не менш вагома причина – Катерина Десницька була іноземкою-європейкою, а не сіамкою…

Згодом,1932 р., підсумовуючи життя, проведене у Сіамі, Катерина пояснить свої вчинки вже дорослому синові Чулі: «Я покинула Сіам з усмішкою, хоча серце було розбите… Було неймовірно важко піти. Мене не цікавив статус, гроші, любов Чакрабонґсе. Найважче було покинути тебе… Я знала, що не можу дати тобі те, що  батько…»

А починалась історія любові зі щирого захоплення, вишуканих подарунків – блакитної порцелянової сумки із ініціалами «К. Д.» від відомого ювеліра Карла Фаберже, революційним порушенням традицій Сіаму щодо обрання династичної пари, а, отже, втрати права успадкування престолу; частковим відступом від віри батьків з боку Чакрабонґсе, коли він 1906 р. погодився на таємне вінчання з К. Десницькою у соборі Св. Трійці в Константинополі. Наслідки такого вчинку принц Чакрабонґсе добре усвідомлював, недаремно зазначав: «…Якщо дізнаються про вінчання мої батьки – спричиниться великий скандал. Нечувана річ – сіамський принц, син єдиного буддійського монарха, вінчається у християнській церкві».

А що чекало на Катерину? Далека таємнича південно-азійська країна з невідомою культурою, з іншою релігією (буддизмом), мовним оточенням (довелося швидко опановувати тайську мову та брати уроки англійської мови), важким вологим кліматом, що згодом негативно позначиться на здоров’ї (переслідуватимуть запаморочення, кровохаркання, виникне підозра на сухоти). Попереду ще буде материнський біль, адже стануться два викидні. Стреси сприятимуть частим депресіям, а план зміни обстановки (тривале турне Китаєм, Японією, Канадою у квітні 1918—січні 1919 рр.) зазнає болючої поразки, адже призведе до нового захоплення принца Чакрабонґсе 15-літньою племінницею - принцесою Чаваліт.

Багато місяців Катерині доводилось завойовувати прихильність батьків Чакрабонґсе. Стосунки потеплішали коли народився первісток, ім’я якого – Чула - перегукувалося з іменем його діда – короля Чулалонґкорна. Першою не втрималося цікавості серце матері принца – королеви Саовабг. Оскільки серед усіх дітей саме принц Чакрабонґсе був найулюбленішим сином короля Чулалонґкорна й королеви Саовабг, то і єдиний онук, хоча й від білої іноземки (європейки «фаранг»), викликав любов та цікавість. Часто Катерині Десницькій, як матері, доводилося миритися з тривалою відсутністю малого сина поруч, коли його на багато годин забирала побавитись до себе в кімнати бабуся – королева Саовабг.

Тільки несподівана зустріч трирічного Чули з дідом – королем Чулалонґкорном - спонукала останнього налагодити стосунки з єдиним онуком та подарувати Чулі на день народження (на висловлене діду побажання) живого поні, педальну машину та іграшкову шаблю. Звертаючись до улюбленої дружини королеви Саовабг, король Чулалонґкорн з приємністю відзначив, що онук зовсім не подібний на європейця. Проте особистої зустрічі Катерини з королем так і не відбудеться.

Розраду  графиня Пхітсанулок (титул Катерини Десницької за назвою провінції, над якою мав шефство Чакрабонґсе) отримувала в активній діяльності. Катерина писала брату Івану у листах, що намагається не марнувати час: проявляла фотографії, розводила курей, опікувалась садами в Пураскавані, самостійно міняла обшивку меблів, допомагала бідним, багато грала на піаніно.

Через 5 років після приїзду до далекого Сіаму, 1 липня 1911 р., Катерина Десницька разом із чоловіком, сіамським принцом Чакрабонґсе, відвідують Київ, де відбудеться його знайомство з родиною  дядька К. Десницької  по матері -  інженером Іваном Михайловичем Хижняковим. 1 липня зайшли до Володимирського собору, поїхали в маєток дядька Івана у Красну Слободу, там відпочивали, грали в теніс, бридж. 5 липня надвечір повернулися до Києва, де ходили на прогулянку в сад купецького зібрання, з якого було видно памятник Святому Володимиру. Після вечері в ресторані аж до третьої ранку милувалися музикою і фонтанами. 6 липня Катя удвох з Чакрабонґсе сходили на могилу матері К. Десницької,  Марії Десницької (Хижнякової), на кладовище Видубицького монастиря.

Далі К. Десницька самостійно поїхала до Здолбунова, щоб відвідати сестру по батькові - Євгенію Іванівну Оболонську (Десницьку) (1873- 1942). Там сестра Євгенія мешкала із чоловіком Іваном Оболонським (майбутнім членом Центральної Ради, засновником громадської організації «Пласт» у Клевані). Обоє, за дослідженнями В. Остапука, працювали в двокласному міському залізничному училищі, де Євгенія Іванівна була наглядачкою та вчителькою підготовчих класів. На поч. 1920-х років сім’я переселилася до Клеваня, а згодом – до с. Новостав. К. Десницька приїхала, щоб охрестити свою племінницю – єдину доньку Є. Оболонської, названу на честь хрещеної матері Катериною. Обряд хрещення був  здійснений священником Дмитром Пекарським та дияконом Ананієм Цихоцьким у кам’яному храмі Св. Катерини м.Здолбунова, про що є запис у метричній книзі,  яка зберігається в Державному архіві Рівненської області (виявлений краєзнавцем В. Остапуком). У записах за 1911 р. під №67 за 3 квітня у ньому вписано ім’я хрещеної дівчинки - Катерина. У графі батьки - «Іван Васильович Оболонський і законна дружина його Євгенія Іванова; обоє  православної віри.» Хрещені батько та мати – «Дворянин Микола Іванович Десницький і Катерина Іванова, Герцогиня Пітсанулок, дружина Принца Чакрабона Сіамського.»

Що ж нам відомо про хрещеницю К. Десницької Катерину Оболонську, як склалася її доля? На виставці Рівненського обласного краєзнавчого музею експонується польський паспорт, виданий Катерині Оболонській (за чоловіком Трепачко) у м. Рівне (Równe) 7 вересня 1928 р., де вона іменується як Катажина Оболонська, 1911 року народження. Імена батьків зазначені, як Ян та Євгенія. У свідоцтві про закінчення Львівської фахової жіночої школи (від 15 червня 1934 р.) датою народження є 3 квітня 1911 р. З польського паспорта дізнаємось, що Катерина Оболонська була середнього зросту, мала темно-русяве волосся та сірі очі. Дитячі роки провела у Клевані, згодом мешкала у Новоставі. У 1930-х рр. була ученицею Рівненської української гімназії. Збереглись її фото в гімназійній формі – сукні з білим комірцем, чорним фартухом, пишним бантом у волоссі. У 1934 р. навчалася кравецького фаху у Львові. Після трагічної загибелі батька, Івана Васильовича Оболонського, який у роки Другої світової війни очолював Новоставську початкову школу, а в 1942 р. був розстріляний за нез’ясованих обставин (версія німцями або «медведівцями» за зв’язки з ОУН), зуміла відновити діяльність Новоставської школи. У 1950 р. заочно закінчила Острозьке педучилище, продовжувала працювати вчителем початкових класів у Новоставській восьмирічній школі (50-70-тірр). Вміла і любила вишивати хрестиком, робити мережки, плести гачком й макраме мереживо для рушників. Збереглись фото К. Оболонської в народному вбранні (цікаво, що свого часу її хрещена матір - Катерина Десницька - також фотографувалась в українському народному одязі). У родині дбайливо зберігався «Кобзар» Т.Шевченка, надрукований в С.-Петербурзі Товариством ім.Т.Г.Шевченка 1908 р., який Катерина не раз гортала разом з батьком, палким українським патріотом, родом із Черкащини. Долю поєднала з уродженцем Клеваня - Андрієм Савовичем Трепачком, який у 40-х-60-х роках був солістом  Рівненської філармонії (згодом солістом народного хору в с.Зоря). Народила двох доньок – Лесю та Наталю. Нині Леся Андріївна Корсюк мешкає в Новоставі, а Наталія Андріївна Лащук в Рівному.

Катерина Десницька після болючого розлучення з принцем мешкала в Шанхаї, де співпрацювала із Китайським відділенням Червоного Хреста. Познайомилася зі своїм другим чоловіком – Гаррі Стоуном. У 1930-х рр. проживала в США (м.Портленд) та у Франції. Її особистим секретарем був колишній охоронець принца Чакрабонґсе, знавець східних бойових мистецтв - Поум, що пам’ятав Катерину ще з салону Є. Храповицької у Санкт-Петербурзі. За  недогляд за принцом Чакрабонґсе у С.-Петербурзі, яке призвело до одруження принца з К. Десницькою, він свого часу не зміг повернутися до рідної країни - Сіаму, бо там на нього чекало покарання…

Перед початком Другої світової війни, дві Катерини – Десницька та Оболонська, хрещена матір та хрещениця,  зустрілись у Франції в Парижі. Упродовж 4-х місяців тривало духовне родинне спілкування. На жаль, у радянські часи такі стосунки не заохочувались, цікаві спогади пішли в небуття разом зі смертю обох Катерина (Катерина Десницька померла у 1960 р., а Катерина Трепачко – 1980 р.) Були фото, листування з Євгенією Оболонською (Десницькою), цінний подарунок присланий аж із Франції – піаніно, що досі зберігається у Клевані.

Дізнатись більше про непросту долю К.Десницької та її зв’язок з Рівненщиною можна, відвідавши виставку, що працює в Рівненському обласному краєзнавчому музеї.

У статті були використані матеріали із книги Н.Чакрабонґсе, Е.Гантер «Катя і принц Сіаму» / Переклад Л. Белея, Я. Белей. – К.: Пінзель, 2018. – 270с.; статті А.Українець «Сіамська принцеса К. Десницька і Рівненщина // Наук.зап. РОКМ, Вип.3, 2005, Рівне. – С.173-175.

Завідувачка сектору етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею Тетяна Пархоменко