ПРАЦІВНИКИ РІВНЕНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ПОБУВАЛИ ІЗ РОЗВІДУВАЛЬНОЮ ЕКСПЕДИЦІЄЮ У КОСТОПІЛЬСЬКОМУ РАЙОНІ

6 серпня 2019

Відомо, що  музейні експедиції - це джерело, з якого живиться музей науковими знаннями і збагачує свої фондові колекції.  Лише один день працівники Рівненського краєзнавчого музею перебували  у с. Дюксин Костопільського району. Власне це була  експедиція-розвідка, яка покликана прокласти шлях до більш глибокого дослідження цього регіону Рівненщини.

      Велику допомогу надав музейним працівникам Олександр Профорук - дюксинець, вчитель за фахом і невгамовний ентузіаст-дослідник  рідного краю. Здається, що він знає про Дюксин і навколишні села все – з найдавніших часів до сьогодення.  Молодого вчителя знають і поважають односельці, йому довіряють, з ним діляться своїми спогадами.  Із Олександром ми йшли селом, не пропускаючи жодної цікавинки, яка для краєзнавця є знахідкою чи навіть відкриттям.

Щодо загального враження про Дюксин – це красиве живописне село, де живуть привітні  і відкриті люди.  Всюди заквітчані подвір’я, сучасні  новобудови з добротними огорожами.  Розкішна двоповерхова школа з просторими класами і музейними кімнатами. Саме біля школи встановлений пам’ятник славетному дюксинцю художнику і  воїну УПА Нілу Хасевичу.

Неймовірне відчуття охоплює, коли проходиш повз колишню садибу Хасевичів, де стоїть вже зовсім інша хата з новими господарями. Поруч, вздовж огорожі, біля ставка,за довгі роки ходіння на пашу корови протоптали«земляні шпали». Така картинка  викликає абсолютний подив міського жителя, бо він бачить таке насправді вперше. Замулилось за роки джерело  Ніла Хасевича. Але й досі стоїть над водою могутній старезний в'яз, біля якого часто сидів Ніл  і робив свої замальовки. Качки та гуси залюбки тут плавають  і від їхнього квартирування той ставоктрохи став непривабливим. Але все це разом додає якоїсь особливої смакоти і живописності нехитрому сільському пейзажу. Пам’ять про  Ніла Хасевича у цьому селі жива.  Від багатьох людей, яких ми тут зустрічали, чули  цікаві подробиці про життя художника, вчителювання і героїчну загибель.

Дюксин – село, що пережило немало трагічних подій часів Другої світової війни. Тут пали численними жертвами українці і поляки, село палало у вогні пожеж.  Про війну  нагадують пам’ятники, які встановили односельці, могили загиблих  і  гіркі спогади людей старшого віку.

       Саме люди, яким далеко за 80, а декому і за 90, були головними інформаторами для рівненських краєзнавців.  І всі семеро дюксинців поважного віку, з якими вдалося познайомитися і поспілкуватися, залюбки ділилися спогадами і  показували свої родинні реліквії – ткацтво, вишивання, старі фото.

        Наша експедиція найперше мала етнографічне спрямування. Більшість жінок, з якими ми спілкувалися, з малих років займаються вишиванням і за роки вишили сотні сорочок, рушників і різноманітних серветок. Цими барвистими речами заквітчані їх домівки. І, як говорили вони нам, «вишивання – то ліки, то пристрасть, яка додає сил і бажання жити».

         Результатом експедиції стали  години аудіо записів спогадів старожилів с. Дюксин, фотознімки, копії старих світлин, а ще цікавий вишитий рушник і тканий із вовни фартух - подарунки Рівненському краєзнавчому музею дюксинцями.  Та головне – це  побачене і відчуте в цьому цікавому історичному селі на Поліссі, про яке варто знати і розповідати широкому загалу.

   Галина Данильчук

старший науковий співробітник сектору обліку музейних цінностей