ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ В ТВОРЧОСТІ ОЛЕКСАНДРА ЛАВОРИКА

26 квітня 2020

День 26 квітня назавжди закарбується в памˈяті багатьох людей.

34 роки тому сталася одна з наймасштабніших трагедій людства – вибух на Чорнобильській АЕС, який забрав і зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження.

У ліквідації наслідків аварії від перших хвилин після неї й впродовж наступних років брали участь тисячі ліквідаторів з усіх куточків України. Їм довелося погасити пожежу і розчистити місце катастрофи від отруйних речовин, ризикуючи життям.

Одним із них був уродженець нашого краю – художник, іконописець Лаворик Олександр Ростиславович з с. Синів Гощанського району.

Працюючи у міліції сержантом позавідомчої охорони райцентру Гоща О. Лаворик двічі у 1986 р. був у Чорнобилі як ліквідатор наслідків аварії. Перший раз – у травні 24 дні, вдруге поїхав у листопаді – на 13 днів. Він розповідав, що там здійснював відселення населення, охорону 30-кілометрової зони, дезактивацію будівель, чергування тощо.

Під впливом побаченого, пережитого художником була створена серія робіт, присвячена цій страшній трагедії. Саме у цих поїздках він змальовував портрети ліквідаторів – львів’ян, рівнян, звертався до жанрових сюжетів («Покинуте гніздо», «Крик», «Мертвий цвіт яблуні»…).

У фондах Рівненського обласного краєзнавчого зберігається понад 40 його робіт на дану тематику.

Спілкуючись з паном Олександром, було бажання дізнатися про причини створення цих творів.

- Хотілося створити образ цієї трагедії – відповів художник. Він вважав своїм обов’язком відобразити ці події на папері.

Насправді йому це вдалося. Вдалося зачепити душу кожної людини, яка споглядає роботи на чорнобильську тематику. Враження стають основою даних творів, у яких тонкі нюанси стану навколишнього світу перекликаються з його особистими душевними переживаннями.

У розмові зі мною Олександр Ростиславович поділився своїми враженнями від побаченого там:

- Все цвіте, квітне, пахне, навкруги вирує життя, але водночас все воно мертве, - з болем у серці згадує він.

Серія «Чорнобиль» просто-таки вражає: чорно-білі скупі штрихи, стримані без зайвих «красивостей» краєвиди сповнюють серце гірким щемом.

Западають у душу твори «Покинуте гніздо», «Крик», «Мертвий цвіт яблуні»…

В роботах того періоду з’являється контраст кольорів. Переважають чорно-білі тусклі, пригнічені тони.

Олександр Лаворик пояснює обрання кольорів так: чорний – це колір-символ, колір чогось страшного, темного, колір смерті; білий – радіаційне забруднення, яким було вкрите все навкруги; коричневий – колір йоду, чогось протирадіаційного.

А яким смутком дихає на нас портретний цикл учасників ліквідації аварії. Мужність і смуток, воля і важкі безсонні ночі дивляться на нас очима героїв творів. Здається, тогочасна атмосфера дихає на нас з полотен. Багатьох з них вже немає серед нас. Деякою мірою цьому посприяли ті страшні дні перебування там, де наростає загроза знищення.

Роботи на дану тематику захоплюють емоційністю та безпосередністю сприймання. Небагатослівні, лаконічні – вони, в той самий час, докладні в подробицях.

Чорнобильська серія майстра демонструвалась на виставках в Празі, Москві, Києві, Рівному, Дніпрі, Корці, Сарнах.

На сьогоднішній день ці роботи є вже історичним документом, адже, дивлячись на них, можна вивчити і усвідомити глибину тієї події, передати інформацію наступним поколінням про страшні її наслідки. Дані роботи змушують задумуватися над сьогоднішнім і майбутнім, є пересторогою тим, хто веде до екологічної катастрофи.

Після Чорнобиля О. Лаворик почав писати ікони. Ним було написано понад десять волинських ікон.

Є в іконописця і ікона «Чорнобильський Спас».

Олександр Лаворик малював ікону протягом двох років і чотирьох місяців. «Не завжди було легко», - зізнається митець.

- «Верхня частина ікони писалася дуже легко», - говорить художник. На ній зображені Пречиста Діва та Архангел Михаїл, які моляться до Ісуса Христа за спасіння стражденної землі. Для Олександра Лаворика композиційна основа ікони втілює ідею заступництва: звернені до Христа Богоматір та Михаїл виступають посередниками між богом і людьми, вони молять Христа про прощення людських гріхів.

Набагато складніше було із виконанням нижньої частини, де зображені душі померлих та живих ліквідаторів наслідків аварії, які відвернули смертельну небезпеку ціною власного життя і здоров’я. Мабуть іконописець переживав, згадував ті жахливі події, свідком яких йому довелося бути, і які тепер потрібно відобразити у святому образі, передати радіацію, через яку загинули тисячі людей. Художник розповів, що нижню частину ікони він малював цілий рік, а коли закінчив – йому стало легше.

Нині ікона зберігається в Пантелеймонівському храмі м. Рівне, де не тільки ліквідатори, а й всі бажаючі зможуть підносити свої молитви.

Сьогодні від неї приходить Божа благодать, яка лікуватиме, відновлюватиме і допомагатиме тим, хто з чистим серцем і міцною вірою звертатиметься до Бога. Хочеться вірити в те, що святиня допоможе тим, хто звертатиметься до неї з молитвою, а її благодать вбереже нашу землю від лиха.

Олександр Лаворик продовжує писати ікони, він творить в ім’я того, щоб написане ним залишилося наступним поколінням, щоб ним могли захоплюватися, затамувавши подих. І дай йому, Боже, здоров’я робити це ще довгі роки.

 Олена Семенович

старша наукова співробітниця відділу давньої історії та археології