Історія музею

Традиційно датою заснування Рівненського обласного краєзнавчого музею вважається 3 лютого 1940 р., коли Постановою Рівненського обкому КП(б)У на базі раніше існуючого у місті господарчого музею було створено Рівненський історико-краєзнавчий музей.

Історія музеїв у Рівному розпочалася у 1906 р., коли при Товаристві сільського господарства відкрилася для публічного відвідування музейна кімната. 

Про це свідчить збережена у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) переписка Волинського жандармського управлінням зі своїм структурним підрозділом у Рівному.

Заради справедливості треба зазначити, що деякі дослідники вважають, що музей у місті з’явився у 1906 р., посилаючись при цьому на «Ілюстрований путівник по Волині» Мечислава Орловича, виданий 1929 р. Якими джерелами користувався дослідник – невідомо.

Основним натхненником музею став Едмунд Окенцький, який до того ж виконував обов’язки завідувача складом-магазином сільськогосподарського товариства і сформував розгалужену мережу особистих контактів з багатьма місцевими поміщиками переважно польсько-шляхетського походження, що дозволило йому за короткий час зібрати раритетні предмети, пов’язані з боротьбою за незалежність поляків у ХІХ ст.

Збірка історичних реліквій поляків Волині була виставлена для огляду поруч із природничими, археологічними, нумізматичними, етнографічними, які вдалося зібрати Е. Окенцькому, у двох кімнатах складу-магазину товариства для огляду відвідувачами. Із ними можна було ознайомитися як самостійно, так і під час екскурсій, які проводив особисто Окенцький. 

У період Першої світової війни та Української революції 1917 – 1921 рр. музей у Рівному припинив своє існування.

1921-1939-х рр. територія краю перебувала у складі Польщі.

У середині 1920-х рр. завдяки місцевим ентузіастам та інтелігенції в Рівному почав діяти природничий музей. У той час подібні музеї були лише у Варшаві, Кракові та Львові. 

Після приходу до Рівного радянської влади у вересні 1939 р., музей був ліквідований. Однак, на базі його колекцій у 1940 р. був створений Рівненський історико-краєзнавчий музей. Він мав відділи природи, історії, антирелігійної пропаганди. За штатним розписом у музеї працювало 6 осіб: директор, науковий працівник, екскурсовод, бухгалтер-секретар, прибиральниця і сторож. Пізніше в штаті з’явився художник. Першим директором Рівненського музею з 21 лютого по 9 вересня 1940 р. був Іван Дубовський. 

Для поповнення музейних колекцій наступний директор музею П.І. Слабоспицький (9 вересня 1940 р. – літо 1941 р.) та співробітники В. Кучинський, Ю. Шумовський і Й. Панек проводили природничі, етнографічні й археологічні експедиції, а з літа 1940 р. почали складати описи майна в колишніх панських маєтках: Шпанові, Новомалині, Мізочі, Деражному, Дермані тощо. У цей період до музею надійшло чимало унікальних експонатів: картини, книги, меблі, посуд. Музей також активно провадив виставкову діяльність. Основною проблемою музею було відсутність приміщення. Не дивлячись на численні вказівки зверху про надання музею будинку, вони залишались лише на папері. Фактично, до початку війни у 1941 р. музей поневірявся по різних приміщеннях, що прослідковується завдяки адресам на офіційних документах музею.

У період німецької окупації Рівненський обласний музей на деякий час припинив свою діяльність. Приміщення, де він знаходився, зайняла військова частина, і чимало експонатів мистецького відділу забрали військовики. 

Ініціатором відновлення музею став Юрій Шумовський. Саме він клопотався перед німецькою владою про діяльність установи та збереження історико-культурних цінностей, що були зібрані його попередниками.

У документі, що був поданий на затвердження у серпні 1941 р., пропонувався наступний штат музею: «директор музею – Карл Антонович Костирко; керівник Відділу Мистецтва – Петро Іванович Зінченко; керівник Історично-археологічного відділу – Юрій Федорович Шумовський; керівник Музеальної бібліотеки – Варвара Володимирівна Беседовська; сторож будинку і майна – Олександр Бринда». Карл Костирко був директором недовго. У грудні того ж року він переходить на вчительську роботу. Проте саме Костирко відіграв важливу роль у збереженні історичної пам’яті, беручи участь у створенні музейних експозицій, адже художньо-естетичний погляд митця сприяв у підборі предметів для впорядкування музейних колекцій.

Згідно з розпорядженням Рівненської міської управи, до 4 грудня 1941 р. була проведена інвентаризація наявних музейних предметів. Саме завдяки цим інвентарним спискам сьогодні є можливість атрибутувати наявні музейні предмети.

Підготовча робота до відкриття музею тривала майже рік. 4 листопада 1942 р. «Український Рівненський Музей відкрився для відвідування громадянством і школами», так повідомляла газета «Волинь». Спочатку музей повинен був відкритися у приміщенні, де розташовувався господарчий музей Волині. Проте, як згадує Ю. Шумовський, «прибула до Рівного головна квартира СС, і оберштурмфюрер СС забрав найкращі гобелени, кераміку, образи і наказав за один день звільнити будинок для потреб головної квартири СС. Бургомістр надав другий звичайний будинок під музей по вулиці Короленка, 6».

Працівники музею біля приміщення на вул. Короленка, 8. Фото, 1943 р.

Цей будинок не зберігся. Вулиця Короленка була невеличка і знаходилася в районі сучасного Майдану Незалежності. 

До 1943 р. у музеї працювало дві особи: директор Юрій Шумовський та бібліотекар Анеля Лясківська. На початку 1943 р. помічником бібліотекаря прийнято Олександра Чайку та науковим помічником (тимчасово) - Й. Панека. Музей мав чотири відділи: геологічний, археологічний, етнографічний та історико-мистецький. Станом на кінець 1942 р., у ньому зберігалось 898 експонатів. У бібліотеці налічувалося 14580 книг. Цей музей у Рівному працював до початку 1944 р.

Після вигнання з Рівного нацистів, наприкінці лютого 1944 р., відновлюється робота Рівненського історико-краєзнавчого музею. У серпні йому було передано приміщення по вул. Червоноармійській, 33 (нині вул. Симона Петлюри) з експозиційною площею 175 м². Директором призначено І.М. Дубовського, який очолював музей у 1940 р. Музейний штат складався з 9 працівників, з них - двоє наукових співробітників.

Будинок музею на вул. Червоноармійській (нині – С. Петлюри), 33. На порозі стоїть директор І. Дубовський. Фото, 1948 р.

 

 

Крім роботи із вдосконалення своєї експозиції, музейні науковці активно допомагали у створенні районних, сільських і шкільних музеїв. 1951 р. відкрився літературно-меморіальний музей письменника М. Островського у с. Вілія (Острозький район). 

У 1960-80-х рр. майже в кожному районі відкриваються філії Рівненського краєзнавчого музею. Дубенський краєзнавчий музей (1960 р.) став першим з них. У самому Рівному були відкриті музей Миколи Кузнєцова (1974-1991 р.), який знаходився на вулиці вул. Партизанів-розвідників (нині вул. Ясна), музей історії релігії і атеїзму (до 1989 р. діяв у Свято-Воскресенському соборі). 

1966 р. обласний музей отримав комплекс будівель у с. Пляшева (Дубенський район), на місці Берестецької битви 1651 р. Згодом там відкрився музей-заповідник «Козацькі могили» (нині – НІМЗ «Поле Берестецької битви»).

Упродовж 1970 – 1995 рр. науковці краєзнавчого музею проводили археологічні дослідження поля Берестецької битви (керівник експедицій – доктор історичних наук Ігор Свєшніков).

1975 р. Рівненському обласному краєзнавчому музею було передано приміщення колишньої чоловічої гімназії (вул. Драгоманова, 19), пам’ятку архітектури національного значення. 

Будинок гімназії, з 1975 р. – Рівненський обласний краєзнавчий музей. Фото 1980-х рр.

Тут свого часу викладачами працювали майбутні історики М. Костомаров і П. Куліш, навчалися вчений-економіст лауреат Нобелівської премії Саймон Сміт, відомий письменник В. Короленко, архітектор М. Перетяткович. 

Авторами проекту художнього оформлення нової експозиції були рівненські художники Віктор Гвоздинський і Феофан Бобрик. Її побудову разом із науковцями музею здійснили працівники Київських та Рівненських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду України.

Нова експозиція Рівненського краєзнавчого музею відкрилася 1978 р. На двох поверхах, у 23-х залах розмістилися експозиції відділів природи та історії. (фото з відкриття).

На цей час штат поділявся на адміністрацію (директор, заступники з наукової та господарської роботи, вчений секретар і секретар канцелярії), науковців (відділів: природи, історії дорадянського, історії радянського суспільства (з 1980 р. відділ було поділено на два: історії будівництва соціалізму та історії розвинутого соціалізму), фондів (з посадами бібліотекаря, реставратора та доглядачів), наукового атеїзму, науково-методичного, науково-освітньої роботи, охорони культурної спадщини та господарські служби.

На фото:
Експозиція «Зародження життя на землі». Фото, 1980-х р.
Експозиція. «Тваринний світ Рівненщини». Фото, 1980-х рр.
Експозиція «Первіснообщинний лад на території краю». Фото, 1980-х рр.
Експозиція «Розвиток феодалізму на території краю». Фото, 1980-х рр.
Експозиція «Народний одяг Рівненщини». Фото, 1980-х рр.
Розписи на другому поверсі музею. Фото, 1980-х рр.

Науковцями під час археологічних експедицій досліджуються території, де знаходилися літописні давньоруські міста Дорогобуж, Пересопниця, Муравиця, Басів Кут та Острог. Керівниками у різні часи були Юзеф Нікольченко, Богдан Прищепа, Олексій Войтюк.

Протягом 1970-х рр., з метою виявлення та взяття на державний облік сакральних історичних та мистецьких цінностей, експедиціями музею під керівництвом Володимир Мушировського проводилось обстеження православних храмів області; 1980-х р. – під керівництвом Віктора Луца. У 1984 р. ним була привезена ікона Богородиці Одигітрії з Догогобужа ХІІІ ст. Велику допомогу музейним працівникам у відборі пам’яток надавав доктор мистецтвознавства Павло Жолтовський.

Природничі експедиції проводилися спільно з Інститутом ботаніки АН України під керівництвом Ганни Антонової.

Початок 1990-х рр. – це сплеск інтересу до народних традицій, фольклору, одягу. Етнографічні експедиції (керівник – Алла Українець), що проходили територією області та особливо вивчали території, забруднені аварією на ЧАЕС, поповнювали музей новими експонатами.

Керував музеєм Василь Сидоренко (26 лютого 1971 р. – квітень 1984 р.). У наступні роки директорами музею були: Василь Мандрик, Едуард Антоненко, Володимир Мушировський, Олександр Булига Тетяна Самсонюк (т.в.о. директора), Олександр Булига, Алла Жижкевич.

Із часу здобуття Україною незалежності, починаються зміни у структурі та експозиції музею.

Незалежність

Зі здобуттям Україною Незалежності у 1991 р., почали відбуватися зміни і в роботі музею. Було створено спочатку як сектор, згодом – відділ етнографії. 1992 р. – проведено об’єднання відділів історії в один із двома секторами: давньої та нової і новітньої історії. Замість відділу наукового атеїзму почав діяти відділ історії релігії та мистецтв. З’явився відділ виставкової роботи. Розпочалася перебудова експозицій.

На другому поверсі почали діяти нові виставки:

• "Національно-визвольна боротьба українського народу у ХХ ст.";
• "Очі й душу дроти обтягнули" (про наших земляків – жертв політичних репресій 1930 – 1950-х рр.);
• "Наш край у роки ІІ Світової війни";
• "Старе Рівне";
• "Основні заняття і ремесла Рівненщини";
• "Народний одяг жителів Рівненщини"
• "Наша духовна спадщина" (виставки волинського та народного іконопису);
• "Герої не вмирають" (присвячена героям Майдану та АТО (відкрита у січні 2017 р.).

ХХІ століття

На початку ХХІ століття почали діяти ще два нових музейних відділи і іншому приміщення: Літературний музей Уласа Самчука та Музей бурштину (вул. Симона Петлюри, 17).

Новим напрямком діяльності музею стало диджиталізація. У 2021 р. був створений сектор впровадження цифрових технологій (завсектору – Ольга Морозова).

У фондах музею налічується більше 300 тис. експонатів

З них понад 20 тис. представлені в залах постійних експозицій та на виставках. Унікальними експонатами є гербарії рідкісних рослин Рівненщини, скарби давньоруських срібних прикрас ХІІ – ХІІІ ст., твори волинського іконопису, колекція стародруків, серед яких Острозька «Біблія» 1581 р., предмети козацької доби, скульптури Томаша Оскара Сосновського, колекції монет, холодної та вогнепальної зброї.

Музей веде активну виставкову роботу, основою якої є як власні фондові збірки, так і співпраця з іншими музейними закладами, митцями та колекціонерами. Рівненські музейні колекції неодноразово експонувалися на виставках, що проходили не тільки в Україні, а й за кордоном, зокрема в Канаді, Польщі, Франції. 

Щорічно в музеї відбувається науково-практична конференція, на яку запрошуються науковці та краєзнавці з різних областей України та зарубіжжя. Результатом конференції є випуск науково-краєзнавчого збірника «Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею». 

Також у закладі проводяться наукові читання, круглі столи та семінари за різною тематикою.

Крім традиційних екскурсій та лекцій, використовуються нові методи роботи з відвідувачами різних вікових категорій. Це музейні свята, тематичні вечори, нічні театралізовані екскурсії, квести, презентації друкованих видань та фільмів, зустрічі з відомими особистостями тощо.

Знаним не тільки в Україні, а й за її межами є щорічне фольклорно-етнографічне свято «Музейні гостини», яке проводиться на подвір’ї музею з травня 1992 р. (ініціатор та організатор – Алла Українець). 

Музейні освітні програми для дітей різного віку та молоді «Твій друг - музей», «Музей - школі» та інші сприяють донесенню підростаючому поколінню інформації про народ України, його історію, культуру та необхідність збереження історично-культурної спадщини.

Сьогодні Рівненський обласний краєзнавчий музей - це науковий, методичний та культурно-освітній центр міста та регіону.