Украинское народное творчество. Сер. ІІI. Вып.2

Автори випусків наголошують, що рушники з вишитим, витканим чи інколи набивним зображенням є одним з найважливіших та найбільш розповсюджених форм української народної творчості. Характер матеріалу для їх виготовлення – біле полотно для фону та кольорова пряжа дозволяє реалізувати весь потенціал фантазії вишивальниці. Але тут існують суворо встановлені звичаєм обмеження, що відповідають випадку призначення рушника, який може бути плечовим (що носиться на плечі), або кілковим (що вішається на кілок, який вбивається в стіну).

Кілковий рушник вишивається на всю довжину полотна або хоча б має кайму на всю довжину, а плечовий вишивається візерунком лише по його кінцях.

Рушник для українця слугував для різних цілей: від побутових (те що зараз у нас виконують полотенця), естетичних (прикрашання житла, стін, навколо ікон, інколи дверей та вікон) до ритуальних. До останніх відносились рушники при сватанні, що обв’язувалися через плече, при вінчанні, що розстилалися під ноги молодятам, а інколи ними зв’язувалися ним руки. Автори випусків приводять пісню яку співала майбутня наречена:

“Коли б мені, Господи, неділі діждати.

На рушнику стати –

Тоді не розлучать ні батько, ні мати.

Ні суд, ні громада –

Хіба вже розлучать

Заступ та лопата…”

Наречена перед весіллям підперезувалася рушником, коли йшла кликати на весілля. При закладанні нового житла перев’язували рушниками тесль, при хрестинах – кумів та запрошених. На похоронах рушниками перев’язували церковні хрести та хоругви, інколи рушники вішали на могильний хрест покійників – хлопця чи дівчини (засватаних нареченого або нареченої).

Зображені у випусках рушники мають переважно візерунки що складаються з рослинних, рідкіше геометричних форм, ще рідкіше тварин та птахів, і ще рідкіше композицію рослин та тварин. Зображення людей зустрічається дуже рідко.

Витканий візерунок складається в основному з геометричних фігур, рідкіше з рослинних та тваринних.

Автори зазначають, що чим старіший рушник, то тим тонше полотно та менше різноманіття в кольорах пряжі. Крім того, якщо рушник вишивався заполоччю, то обмежувалися в основному лише червоним кольором, рідкіше червоним та синім. А от якщо рушник вишивався шовком, то тут вже допускалося більше кольорів, хоча головними залишалися червоний та синій, рідко – жовтий, потім смарагдово-зелений побляклих відтінків, і дуже рідко – рожевий, чорний та коричневий.