Украинское народное творчество. Сер. ІІІ. Вып. 3. Полтава, 1913
Украинское народное творчество. Серия ІІІ: Женское рукоделие (Рукодельные работы). Выпуск 3: Хусточки, вишитые цветной бумагой. Полтава, 1913.
Цей випуск присвячений хусткам. Він містить 20 таблиць, на малюнках яких зображені вишиті хустки з Полтавського губернського земського музею.
Автори збірника дають визначення: хусточки, хустки чи хусти являють собою квадратний, чи прямокутний шматок білого полотна з вишитим чи витканим кольоровим візерунком. Їх розмір залежить більшою мірою від ширини полотна та буває від 9 до 12 вершків (40-53 см), в обидві сторони, або в інший бік трошки більше.
Украинское народное творчество. Серия ІІІ: Женское рукоделие (Рукодельные работы). Выпуск 3: Хусточки, вишитые цветной бумагой. Полтава, 1913.
Візерунок на хустках, вишитий чи витканий, виконується червоною ниткою, червоною та синьою разом, але ніколи синьою окремо.
У старовинних українських піснях згадані хустки шовкові. Кольори шовку для вишивання на хустках, як і на рушниках – червоний, синій, смарагдово-зелений, жовтий, рожевий і дуже рідко коричневий та чорний.
Візерунок хусток переважно геометричні фігури чи стилізовані рослини та квіти, у дуже рідко - птахи. Ці орнаментні зображення розміщувалися головним чином по кутках хустки, або ж – по кутках розміщувалися головні фігури, а по всьому полі хустки розміщувалися мілкі геометричні фігурки, інколи – вся хустка була всипана подвійними шашечками навкоси, або мала тільки одну кайму з шашечок чи квітів.
Використання хусток в побуті українців було таким же різноманітним як рушників, але при цьому хустка є атрибут, що був необхідний і багатому, і бідному, і молодому, і старому.
Хустки, як і рушники, використовувались в давнину при сватанні нареченої, ними перев’язували у ліктя сватів та гостей.
При вінчанні молодятам зв’язували руки хусткою. Наречена дарувала нареченому хустку, вишиту власноручно на витканому ж нею полотні та співала:
“Хусточка-ж моя шелковая,
Щей шовком шита
Чи на теж я тебе пряла,
Щоб нелюбу дати…”
При закладанні будинку перев’язували руки хусткою майстрам, теслям та гостям. Теж і при хрестинах, при похованні покійника хустками перев’язували хрести та хоругви, обмотували свічки, що несли священник та інші присутні, обв’язували руки хоругвоносцям.
Хусточку, а інколи дві вішали над могилою хлопця чи дівчини в вигляді значка – “прапора”. Це був стародавній козачий звичай ставити такий “прапор” над могилою загиблого козака, як про це записано в думі “про Хведора Безродного”:
“…Хведора Безродного похоронили,
Високую могилу висипали
І прапірок у головах устромили…”.
В побуті хустки використовувалися в вигляді серветки, ручної хустки та для накривання дорогої “смушевої” шапки при захисті від непогоди.
На жаль, як зазначали автори випуску, хустки поступилися промисловим кишеньковим хусткам, чайним та десертним серветкам.
