РІВНЕНСЬКИЙ ОСІДОК ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ З ХОЛМЩИНИ

Колекції Рівненського обласного краєзнавчого музею постійно поповнюються новими надходженнями. І в цьому заслуга небайдужих людей, які переймаються збереженням пам’яті про минуле своїх родин, тому передають до музею якщо не в повному обсязі сімейні архіви, то все ж окремі світлини чи документи, що ширше висвітлюють минуле того краю, де вони живуть.

Характерно, що такою формою збереження пам’яті про свій родовід більше зацікавлені літні мешканці Рівненщини. А от молодь набагато рідше приносить до музею матеріали родинних архівів, маючи намір продовжувати зберігати їх вдома  ще й для наступних поколінь свого сімейного гнізда.  

Тому передача для нашого музею Панасом Станіславом – студентом НУВГП спеціальності «Середня освіта (Історія та громадянська освіта)», окремих  світлин і документів із сімейного архіву стала приємною подією. Витоки його родоводу пов’язані із селом Пліскув, що на Холмщині – порубіжного регіону між українськими та польськими етнічними землями, який у ХІХ – на початку ХХ ст. входив до складу Російської імперії. У 1869–1870 рр. у Холмському краї працювала етнографічна експедиція під керівництвом Павла Чубинського, за даними якої відомо,  що в с. Пліскув на той час проживало щонайбільше українців – греко-католиків за віросповіданням.

Прадід Станіслава – Григорій Степанович Панас (1905 р. народження) зростав у селянській родині поміж багатьох інших українців-холмщаків. Традиційно вони трудилися на землі. Як позначилась на цій  сім’ї  Перша світова війна – на жаль, родинних спогадів не збереглося. Можна лише  здогадуватись, що таке явище, як біженство, що охопило тоді значну частину місцевого населення, зачепило і Панасів.

Звичний сільський спосіб життя ця родина на Холмській землі продовжувала вести і у міжвоєнний період в умовах Другої Речі Посполитої. На той час село Пліскув входило до складу ґміни Раколупи Холмського повіту Люблінського воєводства і в ньому проживало близько 350 мешканців. У 20-х роках Панаси побудували нову дерев’яну хату, сарай і комору, добротні складське і підвальне приміщення. Словом, облаштовувались жити тут надовго. На початку 30-х рр. Григорій Панас одружився (дружина Марія Гордіївна 1910 р. н.), разом виховували двох синів – старшого Степана (1931 р.н.) і молодшого – Олександра (1941 р.н.).

На Холмській землі пережили Панаси майже всю Другу світову війну. А навесні 1945 р., невдовзі до її завершення, були примусово виселені на територію радянської України після підписання угоди між СРСР і Польщею (державні інтереси останньої на той час представляв Польський Комітет Національного Визволення) про так званий «взаємний обмін населення». Хоча радянська влада поширювала інформацію про добровільний характер цієї акції, насправді вона носила репресивний характер, оскільки позбавляла холмщаків права проживати на своїй споконвічній землі.

У товарний вагон залізничного потяга, непристосований для перевезення людей, окрім особистого майна,  було дозволено Панасам взяти кілька одиниць свійської худоби: коня, корову, п’ятеро овець, дещо з реманенту і трохи збіжжя. Їх мали вести у південно-східні регіони України, але підготувати місця для розселення переселенців радянська влада не встигала. І коли потяг зупинився на залізничній станції Рівне на тривалий час, глава сім’ї Григорій Панас доклав зусиль аби підшукати житло у рівненській окрузі, а головне, отримати дозвіл на проживання.

Поруч із Рівним в селі Боярка Третя (відносилося до  сільської ради села Дворець), незадовго до війни проживали польські родини, які вже встигли переселити на польські етнічні землі. В обійстя однієї із них таки було дозволено в’їхати Панасам. За підрахунками фінансового відділу Рівненської обласної ради вартість їх рівненського помешкання перевищувала вартість залишеного на Холмщині. Отож родині Панасів упродовж 50-х років доводилось сплачувати визначену у грошовому вимірі різницю, звісно не на свою користь. А в пам’яті їх назавжди залишилась батьківська домівка по той бік кордону, що проліг по Західному Бугу. 

На зламі 50–60-х років Боярка Третя набуває статусу вулиці Рівного на його північно-західній околиці, де невдовзі зводиться житловий мікрорайон Ювілейний. Сама ж  її первинна назва, яка зберігала пам’ять про історичне «прирощення» Рівного за рахунок навколишніх околиць, невдовзі зазнала перейменування на честь Моріса Тореза – діяча французького і міжнародного робітничого і комуністичного руху. Однак після того як Верховна Рада України  ухвалила пакет законів, які забороняють пропаганду комуністичного і нацистського режимів ця вулиця отримала назву Володимира Мономаха – Великого князя Київського (1113–1125).

Історичну цінність має не лише документальна частина сімейного архіву Панасів, переданого до музею (евакуаційний лист про переселення родини  від 2 квітня 1945 р., квитанції про сплату різниці між  вартістю отриманого житла у Рівному  та залишеного  у Польщі, архівні довідки тощо), а й  фотографічна його частина, яка відображає повсякденне життя Рівного кінця 50–60-х рр. минулого століття.

 

Так, на одній із переданих світлин фіксується кінна весільна процесія по вулиці  Боярка Третя. У святковому поході задіяні два кінні вози з учасниками урочистого дійства. На передньому плані – віз з молодою парою, на якому  розмістилося ще не менше п’яти осіб, попереду візник із батогом, який керує конем. На правобічній частині вулиці поміж дерев проглядаються житлові будівлі. Ліворуч у фотооб’єктив потрапив гурт спостерігачів – місцевих мешканців.

А ще одна зі світлин фіксує транспортний засіб – автобус міжміського сполучення Ровно-Дрогобич, який обслуговував цей маршрут у 50-х роках. До 1959 р. місто Дрогобич мав статус обласного центру (зараз у складі Львівської області). І хоча відстань між цими обласними центрами  складала майже 300 км,  цей маршрут таки користувався попитом. Такої марки автобуси (ЗІС 155), перейменовані пізніше в ЗІЛ-155 випускалися в Радянському Союзі з кінця 40-х рр. – до 1956 р. на московському заводі ім. Сталіна, а дещо пізніше їхнім ще одним виробником став Львівський автозавод (марка була змінена на ЛАЗ). Впадає в очі назва маршруту, подана вгорі кузова під склом російською мовою. На лівому боці автобуса прочитується напис «за 200 тысяч», що може бути пов’язано із кількістю вже на той час випущених таких машин. Пасажиромісткість таких автобусів була розрахована на 28 сплячих місць (загалом в салон могли вміститися до 50 осіб).

Привертає увагу ще одна фотографія, на якій відзнято святковий натовп рівнян біля головної міської ялинки на Новий 1962 рік – на фоні об’ємного зображення космічної ракети і фігури Діда Мороза на ній, які символізують запуск 12 квітня 1961 р. в СРСР першої людини, яка побувала в космосі – Юрія Гагаріна.

Якихось сім-вісім десятків років відділяє нас від тих часів, а якою усе ще не до кінця розкритою залишається історія Рівного з його околицями та долями його мешканців.