Стара Міцкевича. Родинні спогади Ольги Цвей

19/04/2026

Блог

Записуючи спогади корінних рівнян, які мешкали в районі вулиці Міцкевича, не раз чула, що там жила родина Цвеїв. Таке рідкісне для Рівного прізвище звичайно запам’яталося і мала надію, що колись зустрінуся хоча б з нащадками цієї сім’ї. У жовтні 2022 року зустрілася з Ольгою Іллівною Цвей, якій на той час виповнилося 90 років і вона мешкала з сім’єю доньки Олени Кошмак.

З кожною такою особливою зустріччю переконуюся, що люди поважного віку – це безцінний скарб пам’яті і щирості у спілкуванні. Вони не говорять поспіхом, не пришвидшують розмову, пригадують давно забуті іншими, але такі пам’ятні для них, моменти свого (і не тільки) життя, ніби хочуть висповідати свою пам’ять.

Окрім красивої української мови, якою спілкувалася пані Ольга, не менш промовистими були її світлі очі, які то спалахували усмішкою, то зволожувалися сльозою. Ми сиділи в затишній оселі рівненської багатоповерхівки, за вікнами якої вимальовувалися краєвиди Басів-Кутського водоймища і навіть виднілися труби Здолбунівського цементно-шиферного комбінату, а перед нами на столі лежали старі чорно-білі світлини 1930-х років, які зафіксували весняну повінь на старій вулиці Міцкевича з човном-рятувальником. Так і хотілося вигукнути: «Це просто сюр!»

Однак ми йдемо за спогадами Ольги Цвей у Рівне 1950-х, в яке вона молодою дівчиною приїхала із Тернополя з дипломом фармацевта. Це було у 1956 році і прізвище в неї тоді було Петюх. Тож спочатку ми дізнаємося про її родинні витоки, учнівську та студентську молодість, про розвиток та становлення аптечної галузі у повоєнному Рівному, де вона починала свій трудовий шлях.

Галичанка Оля

«Я народилася в селі Козівка неподалік Тернополя. У батьків нас було двоє дітей – я і брат, який був старший від мене на одинадцять років. Закінчивши у 1946 році сім класів у своєму селі, я з трьома подружками поїхала в Тернопіль і там одержала середню освіту.

Ольга Петюх в дитячому садку. с. Козівка (Тернопільщина), 1938 р.

Ольга Петюх серед учнів початкової школи. Тернопілля, 1930-і рр.

Ольга Петюх з батьками. Тернопілля, 1940-і рр.

Ольга Петюх з родиною. Тернопілля, 1940-і рр.

Ще навчалася в школі, коли у 1950 році мого брата заарештували за зв’язок з УПА і дали йому 10 років ув’язнення, яке він відбував у таборі політв’язнів в республіці Комі. З нашого села багато хлопців пішло в УПА, хто згинув, кого ув’язнили. Після смерті Сталіна брата звільнили, тож він відсидів шість років і був реабілітований.

Я добре вчилася в школі і обрала для одержання вищої освіти Львівський медичний інститут, фармацевтичний факультет. Коли писала свою біографію, про брата – жодного слова. Написала лиш про батьків, що вони працюють в колгоспі. Так старалася вступити у вуз, що при прохідному балі 16 набрала 17 балів.

Скільки вчилася в інституті, стільки й переймав мене страх, що дізнаються про брата і закінчиться моє навчання. Коли проводилася виховна година, де часто цікавилися життям студентів, в мене завмирало серце і я просила Бога, щоб мене захистив. Усі п’ять років я вчилася майже відмінно, жодної трійки не мала. Одержувала стипендію 26 рублів і цього мені мало вистачити на прожиття, бо батькам не було звідки мені допомагати. Батько пішов працювати в колгосп, де замість грошей ставили палички в обліковій книжці.

Родина Ольги Цвей (Петюх). Тернопілля, 1940-і рр.

Ольга Петюх (у 3-му ряду крайня зліва) серед старшокласників. Тернопіль, 1950-і рр.

Після закінчення інституту мене хотіли відправити працювати на цілину. Я ж страх як туди не хотіла їхати, все відтягувала момент, коли треба було ставити підпис під тим направленням. Слава Богу, що мене пошкодували і дали направлення на Рівненщину».

Рівненські аптеки

«Я приїхала в Рівне у 1956 році. Керівником обласного аптечного управління (знаходилося на вул. Замковій № 6) в ті роки був Віталій Арсентійович Ткачук. Моє перше місце роботи було в аптеці селища Олександрія (тоді це був центр району), це була одна аптека на весь район. Фармацевтів з вищою освітою після війни було мало, тож за півроку мене перевели до Рівного в аптеку № 2, яка щойно відкрилася у новозбудованому будинку на головній вулиці (тепер вул. Соборна, 15).

Фармацевт Ольга Цвей. Рівне, 1950-і рр.

На той час у Рівному було всього чотири аптеки і всі розміщувалися на головній вулиці. Спочатку я працювала рецептором. Завідувала нашою аптекою Євгенія Павлівна Хіміч. Робота аптекаря була досить відповідальною, адже доводилося самим виготовляти багато препаратів – різні пілюлі, порошки, настоянки, свічки. Все це ми обов’язково робили стерильно».

Ольга Цвей (крайня зліва) з колегами по роботі. Рівне, 1950-і рр.

Колектив аптечних працівників. Ольга Цвей 4-а зліва у верхньому ряду. Рівне, 1960-і рр.

Рівне, яке стало рідним

«Марія Папіш, яка була завідуючою аптечкою № 4, допомогла мені влаштуватися на квартиру на тодішній вулиці Пушкіна. Це був доволі добротний цегляний дім на дві половини, в одній з яких мешкали дівчата-квартирантки.

Ольга Цвей за прилавком аптеки. Рівне, 1960-і рр.

Подружжя Цвеїв з друзями на вул. Ленінській. Рівне, 1960-і рр.

Я пам’ятаю Рівне часів моєї молодості – «стометрівку», парк Шевченка, а в ньому танцювальний майданчик, де грав оркестр. Мене, галичанку, перше, що вирізняло від місцевих, це – мова. Я взагалі ніколи не розмовляла російською і не вчила її, а в Рівному у той час мова була зросійщена. Працюючи в аптеці, було особливо відчутно, що тут живе багато московитів. Господарі дому, де ми жили на квартирі, теж були росіяни.

Подружжя Цвеїв з друзями біля кінотеатру ім. Т. Шевченка. Рівне, 1960-і рр.

На першотравневій демонстрації у Рівному. 1960-і рр.

Потроху звикала до міста, знаходила подруг, сприймала нове життя по-рівненськи. Але завжди кортіло поїхати додому, в рідне село. Тягне мене й досі до місця, де народилася».

Родина Цвеїв

Весільне фото Ольги і Петра Цвеїв. Рівне, 1960 р.

«Я вийшла заміж за рівненського хлопця Петра Цвея, старшого від мене на один рік. Увійшла в родину, яка з діда-прадіда мешкала в Рівному на вулиці Міцкевича. Знаю, що у батька мого свекра (чоловікового діда) Петра Цвея було п’ятеро дітей - два сини і три доньки. Дівчата повиходили заміж і залишили батьківський дім. Домка (в заміжжі Соловей) жила на Видумці. Ольга (в заміжжі Логвись) пішла в невістки на вулицю Шевченка.

Весільне фото Ольги і Петра Цвеїв. Рівне, 1960 р.

Ганна вийшла заміж за поляка і виїхала до Польщі. Брати Василь і Опанас продали якомусь єврею стару батьківську хату, що стояла над дорогою, і збудували нову оселю на двох вже в глибині своєї земельної ділянки. Кожен одружився і сім’ї стали зростати дітьми.

Василь Цвей. Рівне, 1922 р.

Їхня хата (адреса вул. Міцкевича № 36) знаходилася на місці, що позаду сучасної будови готелю «Мир». Будинок на той час був доволі добротний - дерев’яний, оштукатурений, критий бляхою, з великими вікнами. Цвеї не були бідними містянами, бо мали власну землю в середмісті і змогли побудувати житло, а ще в них земля була на Видумці. Мій свекор Василь Петрович Цвей одружився на жінці Олені Авдіївні (в дівоцтві Гацевич), яка була родом з Білорусії, а опинившись у Рівному, прислуговувала в багатих євреїв. Працював свекор на пошті, простудився і застуда перейшла в туберкульоз. На той час вилікувати недугу було складно і він помер у 1938 році. Поховали свекра на Литовському кладовищі.

Олена і Василь Цвеї.

Родина Цвеїв біля свого будинку на вул. Міцкевича, 36. Рівне, 1960-і рр.

А в 1944 році померла й мати, залишивши двох дітей-підлітків круглими сиротами. Коли ховали матір на тому ж кладовищі, син Петро був у селі (ще йшла війна і дітей переховували від бомбардування в селах). Тож, коли повернувся, ніхто йому не показав місце поховання матері. У 1960-і роки влада міста запропонувала людям перепоховати своїх рідних на інших кладовищах, бо там починалося будівництво архіву і обкому партії. Прах Василя Цвея перенесли на Дубенське кладовище, де поховані були його батьки. Могилу мами не знайшли, то просто взяли звідти жменю землі і вкинули її в могилу батька. Нині дві подружні пари двох поколінь Цвеїв покояться на старому Дубенському кладовищі.

Ганна Цвей. Рівне, 1930-і рр.

Фото з родинного архіву Цвеїв.

Рівне, 1930-і рр.

Цвеї були суто українською сім’єю. В родині живе легенда щодо прізвища Цвей. В їхньому глибшому корінні було прізвище Білоус. Очевидно, що з території Австро-Угорщини прибули сюди два Білоуса – один багатий, другий бідний. Щоб їх не путали, домовилися, що один з них «буде другий» (цвей – схоже на числівник «zweiter» - авт.). В родині збереглися листи, адресовані Білоусу-Цвей. Потім перша частина прізвища зникла і залишилося Цвей.

За Польщі всі діти Цвеїв вчилися в українській початковій школі імені Гетьмана Мазепи та українській гімназії. Ходили в українську церкву Святого Юрія, яка знаходилася поруч на вулиці Міцкевича. В нас збереглися посвідчення про навчання в школі ім. Мазепи мого чоловіка Петра Цвея.

Свідоцтво про закінчення 2-го класу

Української початкової школи ім. Гетьмана Мазепи Петра Цвея. Рівне, 1939 р.

Український хор. Фото з сімейного архіву Цвеїв. Рівне, 1930-і рр.

Учні початкової школи. В центрі вчитель О. К. Ярмолович.

Рівне, 1930-і рр.

Старша сестра чоловіка Ганна, яка закінчила у Києві педагогічний інститут, за направленням поїхала на Закарпаття, там вчителювала, викладала англійську мову. А чоловік мій Петро став залізничником. Спочатку працював машиністом на Рівненській малій дитячій залізниці, а потім – помічником машиніста на Ковельській залізниці, закінчив курси і став машиністом.

У чоловікового дядька Панаса і Теклі, які жили на другій половині нашої хати, було троє дітей – дочки Ніна та Ліза і син Олександр. Старша Ніна (в заміжжі Дзівак) весною 1944-го із чоловіком виїхала до Польщі. Ліза вийшла заміж за Ярослава Клепача, сім’я якого мешкала на вул. Кавказькій у пристойному двоповерховому будинку. Батько братів Славка і Олеся Клепачів був директором банку у Рівному. Ярослава разом із хлопцями-старшокласниками Рівненської школи № 1 у 1948 році арештували і ув’язнили нібито за націоналістичну діяльність. Родину вивезли до Сибіру. Після повернення із заслання Клепачі змогли відсудити свою хату.

Сім'я Логвись. 2-га зліва Ольга Цвей. Рівне, 1930-і рр.

Землемірні роботи у Рівному, 1930-і рр. Фото з родинного архіву Цвеїв.

Саме на вечірці, яку влаштувала в своєму домі Ліза Цвей, я й познайомилася з Петром, своїм майбутнім чоловіком. Подруги навіть вигадали мій день народження серед літа, щоб запросити друзів. Тоді молодь збиралася в когось вдома, грав патефон, танцювали, скромненько накривали стіл».

Спогади живуть у світлинах

Ми переглядаємо старі фото, з життя родини Цвеїв, яких єднала доля і люди, які зустрічалися на крутих перехрестях суспільно-політичних змін і на особисто кожним обраних шляхах.

Підтоплення вул. Міцкевича. На ганку будинку Цвеїв: подружжя Опанас і Текля Цвеї з дітьми Сашком та Ніною.

Ліворуч Василь і Олена Цвей, сидить Софія Соловей. Рівне, 1930-і рр.

Вражаючі фото, які зафіксували затоплені двори будинків на вулиці Міцкевича в міжвоєнний період, свідчать про те, що здавна ця низинна частина міста перед пагорбом історичного «Кавказу» була насичена ґрунтовими водами, місцина була заболочена. Паводок 1930-х був настільки великим, що від будинку до будинку мешканці добиралися рятувальним човном (за розпорядженням місцевої польської влади).

Петро Цвей (стоїть) з німецькими солдатами. Рівне, 1940-і рр.

Петро Цвей (сидить 2-й зліва) з німецькими солдатами. Рівне, 1940-і рр.

Тут світлини з дитинства галичанки Ольги Петюх і школяра-волиняка Петра Цвея. Декілька унікальних світлин періоду гітлерівської окупації Рівного, де український хлопчик Петро поруч із німецькими вояками, які відпочивали на березі нашої Усті. За спогадами, ці німці пригощали хлопця шоколадом, приміряли на нього свою військову пілотку і фотографувалися з ним разом (ці фото Цвею теж віддали німці).

Петро Цвей. Рівненська мала дитяча залізниця. 1960- і рр.

На Рівненській дитячій залізниці. 1960-і рр.

Петро Васильович Цвей був одним із перших, хто повів в напрямку від станції «Партизанська» до станції «Піонерська» паровоз з вагончиком малої Рівненської залізниці, яка почала діяти у 1949 році. Потім все своє життя він пов’язав із залізничним транспортом. Його дружина Ольга Іллівна все життя працювала провізором в аптеках Рівного, а значить допомагала містянам бути здоровими.

У спогадах пані Ольги багато добрих слів про родину Цвеїв, часткою якої вона стала, вдячність за дружбу і добре сусідство з тими, хто мешкав поруч на вулиці Міцкевича.

Ольга Цвей, 1960-і рр.

Сім’я Ольги і Петра Цвеїв. 1970-і рр.

Ольга Цвей на ганку старого будинку на вул. Міцкевича, 36. 1960-і рр.

З цією вулицею їм довелося розлучитися у 1965 році, коли розпочалося будівництво готелю «Мир». Усім мешканцям цієї частини вулиці надали нові квартири в будинку № 45 на тодішній вулиці Московській (тепер вул. С. Бандери). Стару ж дерев’яну хату Панас Цвей розібрав і переніс на вул. Глінки, де вона досі служить нащадкам родини.

«Я щаслива як дружина, як мати, як бабуся. Дочекалася правнуків. Мій онук Олег Цвей зараз служить в ЗСУ, добровільно пішов. Його синок, мій правнук, Михайло Цвей – це продовження роду у прізвищі Цвеїв. Моя донька Олена Кошмак, її сім’я – це мій дім, моя відрада»

такі теплі слова від поважної пані Ольги почула на завершення нашої розмови.

На жаль, останньої…

Галина Данильчук

Дивіться також