Вони жили на вулиці Високій

Ганна Сєрга-Шевчук. Рівне, 1930-і рр.

В нас, що бабуся, що мама були глибоко зацікавлені в тому, щоб збереглися родинні фотографії. В них були альбоми і на всі свята вони сідали за стіл і розглядали світлини, ринули в спогади

 - відповідає на моє німе запитання пані Юлія.

Спогади, почуті від моєї нової знайомої, це перша оповідка про тих, хто жив на невеличкій вулиці Високій.

Ця вулиця знаходилася на крутому схилі історичного «Кавказу» і прямувала вгору паралельно з вулицею Міцкевича.

Нині ж, зберігши свою історичну назву, вулиця має лиш декілька приватних будинків, оточених багатоповерхівками, збудованими у 1970-і роки з адресою вул. Міцкевича.

Олена і Маруся Сєрги на маскараді. Рівне, 1930-і рр.

По материнській лінії пані Юлія із Шевчуків, які мешкали у Рівному ще до Другої світової війни. Її дід Назар Шевчук родом з Галичини.

Був він людиною освіченою, знав декілька мов, зокрема добре володів польською і німецькою. У Рівному при польській владі він працював завідуючим місцевими кооперативами «Spoldzielnia rajonova».

Він був вдівцем, мав дочку-підлітка Людмилу. Назару Максимовичу було за сорок, коли він вдруге одружився з Ганною (дівоче прізвище Сєрга), яка була на 15 років молодшою від нього.

Ганна Сєрга в молоді роки була членом «Пласту», брала участь у різноманітних заходах української молоді, залюбки носила український народний стрій.

На час їхнього знайомства Ганна Сєрга закінчила кооперативні курси і працювала у Рівному продавчинею. Для них обох це був доволі пізній шлюб, в якому у 1940 році народилася донька Наталія, майбутня мама моєї оповідачки.

Ганна, ліворуч, із сестрою Лідією. Рівне, 1930-і рр.

Сєрга – це прізвище родини, пращури яких походять з Полтавщини. Батько Ганни – Кіндрат Степанович Сєрга був польським прикордонником, пізніше працював чиновником у нотаріальній конторі. Помер він у 1922 році у віці 44 роки і похований у Рівному на кладовищі «Грабник».

Мати – Лізавета Іванівна була хорошою кравчинею. У Рівному разом з батьками мешкали п’ятеро сестер цієї родини. Сестри впродовж всього життя були дуже дружними між собою, переймалися усілякими проблемами одна одної, підтримували і завжди допомагали.

Ганна та Назар Шевчуки. Рівне, 1930-і рр.

У міжвоєнний період життя у Рівному сім’я Шевчуків і бабусиних сестер мала доволі інтелігентне коло спілкування – лікарі, музиканти, були жінки, які закінчили інститут благородних дівиць.

Наймолодша із сестер – Тетяна Сєрга була чудовою швачкою. Її послугами користувалися і сусіди, і досить заможні містяни.

Марія Сєрга була заміжня за поляком Леопольдом Новосадом, який по війні був співаком у Варшавській опері. Жили вони у Варшаві. Марія теж була жінкою досить талановитою, навіть написала лібрето. Сім’я Новосадів була бездітною і їх родовід у Польщі завершився.

Олена і Гєнек Рудницькі. Рівне, 1930-і рр.

Самою яскравою серед сестер була Олена Сєрга.

Вона була красунею, мала чудову пам’ять, любила декламувати вірші, співала.

Коли настав час одержувати освіту, всі сестри вирішили, що саме вона повинна навчатися в гімназії і об’єднали свої фінансові можливості для її навчання. Але особисте життя Олени було трагічним.

Вона вийшла заміж за поляка Гєнека Рудницького. У 1941 році в них народився син Андрій. Гєнека вбили німці на тій же вулиці Високій, нізащо вбили. 

Розповідають, що розстріляли Рудницького випадково, прийнявши за іншу людину.

За спогадами Ганни Шевчук, в районі вулиці Високої жило багато євреїв і окупанти влаштовували там облави.

Лідія Сєрга мешкала в одному домі із Тетяною і сім’єю Ганни.

В час гітлерівської окупації вона була пов’язана з партизанами, але подробиці її участі в партизанському русі, невідомі.

Саме вона залишилася у Рівному, коли родину вивезли на підневільні роботи в Австрію, і зберегла родинний фотоархів.

На фото:

Сестри Сєрги
Ганна Шевчук з донькою чоловіка Людмилою і невідомою дівчинкою. Рівне, 1930-і рр.
Кіндрат Сєрга. Рівне, 1930-і рр.
Лідія Сєрга. Рівне, 1930-і рр.
Наталія Сєрга з дівчатами. Рівне, 1930-і рр.
Марія Сєрга з чоловіком Леопольдом Новосадом. Рівне, 1930-і рр.
Леопольд Новосад і Ганна Сєрга. Рівне, 1930-і рр.
Марія Сєрга з чоловіком Леопольдом та друзями. Рівне, 1930-і рр.
 

«Наша родина була набожна і не було жодного релігійного свята, щоб ми не святкували. Бабуся обов’язково ходила до церкви. Вона добре знала священника і цілителя Михайла Носаля, який був настоятелем Свято-Успенського храму. Церква для родини – це було святе» - пригадує пані Юлія.

У 1944 році родину торкнулася доля остарбайтерів.

«На жаль, я не знаю подробиць досить складного життя старшого покоління. У 1944 році мою родину німці вивезли, як остарбайтерів, в Австрію.

Була вивезена сім’я діда, бабусині сестри Олена і Тетяна та двоє малих дітей – моя мама і Андрій, син Олени. Коли їх погрузили в вагони, що мали рушати із Львівщини до Німеччини, бабуся віддала золоті монети якомусь німцю-охоронцю, щоб висадив їх в Австрії.

Вони знали, що багато з вивезених до Німеччини українців, назад не поверталися, гинули там. В Австрії люди до остарбайтерів були більш милосердними. Була надія, що вони влаштуються жити десь у селі, але потрапили в табір міста Штоккерау.

Моя бабуся з двома дітьми жила в бараці, доглядала дітей і не працювала. Її сестри Олена і Тетяна Сєрги працювали на заводі, де виготовляли деталі до літаків. Діда Назара, який добре знав німецьку мову, забрала якась австрійська сім’я, яка мала свій ковбасний цех, він там працював. Усі жили окремо.

Бабуся Таня в ту далеку дорогу взяла з собою ножну швейну машинку. Ця маленька згорблена жіночка, яка з дитинства мала пошкоджений хребет, все життя шила і машинка була завжди з нею. Навіть там, в Австрії, вона продовжувала шити. Ми й зараз зберігаємо цю машинку, як особливо дорогу сімейну реліквію.

Моїх рідних у 1945 році визволили американці і в них була можливість залишитися в Австрії або їхати в Америку. Австрійці, в яких працював дід, дуже поважали його і вмовляли залишитися. Однак, бабуся була категоричною, сказавши, що вона українка і має їхати додому.

Ось тоді й повернулася сім’я Шевчуків і бабусині сестри до Рівного. Поселилися всі разом в будинку на вулиці Високій, в якому прожили до 1973 року, поки їхній і сусідні будинки не знесли під будівництво багатоповерхівок.

На фото

Наталка Шевчук з двоюрідним братом Андрієм. 1940-і рр.
Тетяна Сєрга з внуками сестри Ганни

Діда Назара після повернення щораз стали викликати до слідчого в управління НКВС на вулицю Пушкіна, постійно задаючи йому одне питання – чому він повернувся до Рівного, чи бува він не завербований іноземними державами, чи він не «ворог народу»?

Ці допити коштували йому здоров’я і життя. У діда було слабке серце і він одного разу повернувся після тих допитів і прямо на порозі дому впав і помер. Це був 1947 рік. Поховали Назара Шевчука на кладовищі «Грабник». Залишилася 47-річна бабуся із своєю єдиною 7-річною донькою Наталією, моєю мамою. Була вона домогосподаркою, а потім пішла працювати нянечкою в дитячий садок».

Старша донька Назара Шевчука від першого шлюбу Людмила в роки війни разом із батьком і Ганною, яка замінила їй матір, також перебувала в таборі остарбайтерів в австрійському місті Штоккерау. У 1945 році 18-річна красуня Людмила знайомиться із французом, який брав участь у визволенні робітників із сходу. Закохана пара одружується і Людмила виїжджає у Францію.

Деякий час родина з нею підтримувала тісний зв’язок, частим було листування, обмін фотографіями, але радянські органи швидко припинили це спілкування. Викликали її названу матір Ганну у владні кабінети і змусили написати відмову від їхніх родинних зв’язків.

На Високій в одному домі дружно жили, опікуючись одна одною, три сестри з родини Сєрги. Жінки ніколи не сиділи без діла. Особливо творчою була Тетяна Сєрга, яка окрім шиття одягу, перетворювала будь-яку дрібничку в естетичну річ.

Ганна Шевчук пережила свого чоловіка на 44 роки і померла у 1991 році, проживши на цьому світі 97 років.

«В нашому сімействі завжди була українська мова, наше святкове вбрання – вишиванки. До кінця життя бабуся Ганна вболівала за Україну, була членом «Союзу українок», який відродився у незалежній Україні».

Юлія Ткаченко. Рівне, 2024 р.

Щемно розглядати старі світлини.

З них дивляться на нас світлі і щасливі очі красунь жінок і елегантних чоловіків, які безтурботно йдуть головною вулицею старого Рівного.

Наповнені різноманітним крамом крамниці, а за прилавком ввічлива продавчиня Ганна Сєрга.

Красуня Ганна у вишиванці і в маскарадному костюмі. Родина за святковим столом, де на всіх одна пляшка вина.

Не відають вони, що попереду їх чекатиме час втрат, сліз, розлуки, підневільної праці і безпідставного цькування.

Та знову прийде надія…

Галина Данильчук