Крізь терни до України

За плечима Володимира Мануїловича була школа «мазепинка», нелегке життя в роки німецької окупації, надія на щасливе майбутнє учня школи № 1 й арешт у 1948 році. Тоді їх, старшокласників рівненських шкіл числом 1 і 2, заарештували як членів молодіжної націоналістичної організації. Тяжкі дні і ночі у рівненській, а потім дубенській в’язницях, допити з рукоприкладством, моральне приниження, катування голодом, спрагою і спекою, випробовування їхньої дружби і віри у спільну справу. Не зламавши допитами і катуванням, судова «трійка» винесла вирок – 5 років позбавлення волі за статтею 54 п.12. Рівненських юнаків і дівчат вели на етапи, а їхні матері, обливаючись слізьми, молили Бога за дітей і їхали за ними слідом, щоб хоч чимось підтримати дітей.

 

Томська область була однією з тих територій, яка найбільш масово заселялася українцями і серед них було багато земляків, уродженців Рівненщини. Саме там, в Томську, зустріли своє кохання і створили сім’ю на все життя Володимир і Ганна Кулії.

Ганна народилася в чудовому селі Сапожин. Її батько Олексій Фурманюк був людиною грамотною, хазяйновитою і авторитетною на селі. За Польщі він разом з дружиною Анастасією збудував власний дім, висадив садок і навіть мав невеличкий склеп (магазин). Сапожинці об’єднувалися навколо місцевої «Просвіти», співали в сільському хорі, організували аматорський театр. І всюди активну участь брала родина Фурманюків. Коли ж прийшла радянська влада, родина зазнала переслідувань і навіть арештів. Під час німецької окупації батько Ганни Олексій Микитович Фурманюк пішов в УПА, керував вишколом повстанців.

 

 

 

У 1944 році енкаведисти почали пошуки О. Фурманюка. Його ж дружина з дванадцятилітньою донькою Ганною, залишивши рідний дім, деякий час переховувалися в різних селах, по чужих хатах і криївках. Однак, батька схопили і засудили на І0 років позбавлення волі і відправили відбувати покарання в Комі АРСР.

«28 квітня І950 року забрали мене від дядька Макара в Русивлі, посадили в машину, на якій вже сиділо чотири бійці. Була я в парусинових туфельках, в маринаточці, в руках портфельчик із книжками. Привезли в Сапожин до дядька Павлючика (їх теж вивозили). А там моя мама з клуночком у кутку на радюжці сидить і плаче. У тому клуночку було все наше добро, що вона встигла взяти з дому. Притулилися ми одна до одної. «Що ж воно з нами буде?» - думаємо. Того дня разом із нами вивезли із Сапожина до ста чоловік» - згадувала Ганна Кулій.

День Святих Петра і Павла для Володимира і Ганни особливе свято, день їхнього одруження. Від того пам’ятного 1953 року вони прожили разом в радості і горі 68 років. Тоді Ганна подарувала судженому власноручно вишиту нею сорочку. Володимир Мануїлович одягав її на всі найбільш значимі свята і події і завжди говорив: «Це моя жінка мені вишила там, в Сибіру».

 

 

Молода сім’я із сином і батьками чоловіка повернулися до Рівного. Батьки ж Ганни, з’єднавшись після звільнення із табору у 1957 році Олексія Фурманюка, ще залишалися в Томську. Нездужала мати Анастасія, здоров’я підірвало заслання. Через рік після з’єднання сім’ї матері не стало. Так і не повернулася вона більше у рідний Сапожин, за яким так тужила на чужині. Її тіло, обмите доньчиними слізьми, прийняла холодна сибірська земля. Батько повернувся у рідне село сам, де завершив життя у 1976 році.

Приїхавши до Рівного, Куліям довелося здолали чимало труднощів перш ніж їм повернули батьківську оселю. Сім’я жила дружно і працьовито, виховуючи двох дітей. Їх дім завжди був щедрий на гостинність і теплоту. Чесність і справедливість, принциповість і дієвість у відстоюванні правди – це були принципи їхнього життя до останніх днів. Над усе вони любили Україну, а в ній - і пісню, і слово, і вишитий рушник.

Володимир Мануїлович давно почувався зле. Ганна Олексіївна доглядала хворого чоловіка, а у вільний час заглядала в соціальну мережу, щоб бути обізнаною в подіях країни і міста. Здається, їй був непідвласний розпач чи втома. Вона вміла дати раду всьому у найскладніших обставинах. Не жалілася, не перекладала свої біди і проблеми на інших. Завжди струнка, красива, натхненна. Про таких кажуть: «Яка порода, який міцний корінь!».

Саме вирував ковідний вірус. Підступна хвороба за короткий час зламала саме Ганну. Володимир пережив дружину лише на дві неділі, ніби відчуваючи, що без неї, без її голосу, без її рук, що торкалися щодень кволого чола, жити йому на цій землі ніяк.