Спогади про розкопки літописного Дорогобужа. Пам’яті Богдана Прищепи.

27/07/2025

Блог

Пройшло майже три місяці з того часу, коли не стало Богдана Прищепи – відомого українського археолога, доктора історичних наук, викладача, професора. Багатьом він був другом, однодумцем, колегою, вчителем, тому з цією втратою важко змиритися. Мало я знала таких освічених і водночас простих у спілкуванні, доброзичливих, інтелігентних, вихованих людей. З ним було цікаво поговорити на будь-яку тему. Але археологія - це те, чим він жив, бо не розділяв своє життя на роботу і після неї. Робота у нього була завжди. Думав про неї навіть тоді, коли відпочивав.

Мені пощастило, бо я дуже часто спілкувалася з Богданом і його дружиною Оленою, адже ми розпочали свою роботу в Рівненському обласному краєзнавчому музеї майже одночасно і швидко стали друзями. Згадуючи ті роки, не можу не поділитися своїми спогадами про археологічні експедиції в с. Дорогобуж, які очолював Богдан Прищепа, і в яких я брала участь.

Перша експедиція відбулася в 1982 році. У той час я працювала молодшим науковим співробітником відділу історії дорадянського періоду і опинилася в її складі не випадково, хоча й несподівано для себе. Тепер розумію, яку велику роль вона відіграла в моєму житті, якого великого і корисного досвіду я набула за ті роки, що брала участь у розкопках. Ця експедиція певною мірою визначила основний напрямок наукової праці Богдана, адже археологічним дослідженням літописного Дорогобужа він згодом присвятив фундаментальну книгу «Дорогобуж на Горині у Х-ХІІІст.» (Рівне, 2011). Варто зазначити, чому вони були такі важливі для історичної науки.

Дорогобуж (нині село Дорогобуж Рівненського р-ну) наприкінці ХІ –ХІІ ст. був головним адміністративно-політичним центром Погориння (території, яка охоплювала середню і верхню течії Горині), та важливим військово-стратегічним центром київських князів, адже розташовувався на одному з головних сухопутних шляхів, що вів з Києва на Захід.

У другій половині ХХ ст. на колишню велич Дорогобужа, зруйнованого монголо-татарами, вже ніщо не вказувало, але непогано збереглося городище, якому загрожувала нова небезпека. У 1970 році на схилі пагорба почали будувати цегельний завод, а глину брали безпосередньо з дитинця, який було перетворено на кар’єр. Тому перші археологічні експедиції Рівненського обласного краєзнавчого музею, які тут проводилися, за своїм характером були рятівними. У 1972, 1973, 1975, 1980 роках їх очолив Юзеф Нікольченко. У У 1982 році розпочався новий етап досліджень, пов'язаний з іменем археолога Богдана Прищепи, який у той час працював старшим науковим співробітником відділу охорони пам’ятників історії та культури. У розкопках брав участь ще один археолог Рівненського обласного краєзнавчого музею Євген Лупенко, також старший науковий співробітник цього ж відділу.

Городище і Успенська церква.

Богдан Прищепа біля поховання. 1991 р.

Експедиція 1982 року (перша в моєму житті) була для мене великим випробуванням. Ми працювали практично в екстремальних умовах, коли завод ще демонстрував свою міць і потугу.

Нам для облаштування виділили одну з кімнат цегельні. Спокою не було: постійний шум і рух, які не припинялися часом до пізнього вечора, з усіх побутових умов - лише вода з крана, де мили руки працівники цегельні. Але особливо дошкуляла кіптява, яка осідала на тіло і одяг, від якої, здавалося, не було ніякого порятунку. Її потрібно було весь час змивати. Та думати про це було ніколи, бо доводилося дуже поспішати: техніка, яка працювала в кар’єрі, наступала нам на п’яти, щільно йшла за нами...

Богдан Прищепа з дітьми біля розкопу №3. 1982 р.

Учасники експедиції біля розкопу №24. 1992р. Ліворуч –Тетяна Бикова, Богдан Прищепа

На розкопках нам допомагали місцеві школярі. Я дивувалася, якими вони були працьовитими і загартованими фізично, адже глибина розкопу іноді перевищувала три метри! Пам’ятаю, як щиро всі раділи кожній знахідці. За найбільш цікаві діти преміювалися керівником розкопок банками згущеного молока. Яким же воно було тоді смачним! Тоді на розкопках можна було заробити грошей на велосипед (у той час це було можливо), тому бажаючих взяти в них участь було чимало. У багатьох дітей, хтось з родини працював на цегельні, і нам розповідали, що її обладнання часто виходило з ладу, бо в глині, яка туди потрапляла, зустрічалися металеві речі, зокрема, срібні хрести.

Розкопки колодязя. 1983 р.

Значна частина дитинця та 3-и потужні захисні вали, на превеликий жаль, уже були зруйновані. Це ще більше мотивувало нас поспішати з роботою. Зазначу, що на тій ділянці, яка використовувалась, як кар’єр цегельного заводу, була виявлена унікальна знахідка - рештки давньоруського колодязя. Розкопки його було дозволено продовжити і восени і в наступному році. Зруб колодязя було відкрито на глибину 12 м, майже до дна. Унікальна споруда, але про її збереження не могло біти й мови. Все поглинав кар’єр! Гірко було дивитися, як наші розкопи часто зникали наступного дня.

У мої обов’язки входило фіксувати знахідки, позначати квадрати, робити заміри глибини тощо. Але, коли дозволяли обставини, охоче брала в руки заступ, бо дуже хотілося щось знайти самій.

По закінченню робочого дня потрібно було все помити, нанести знахідки і об’єкти на карту. До пізньої ночі Богдан Анатолійович щось креслив, замальовував. Він це робив з великою точністю. З цікавістю розглядала, як майстерно він відтворював олівцем візерунки на кераміці, обриси речей чи їх фрагментів. Тоді з’являвся час розпитати його і про знахідки, і про історію Дорогобужа. Він робив це залюбки, ґрунтовно все пояснював, незважаючи на втому.

Розкопки в багатьох людей викликали інтерес. До нас часто приходили місцеві мешканці, заглядали ввечері діти, щоб дізнатися про результати розкопок, приїздили гості – краєзнавці, музейники, археологи тощо. З двома малолітніми дітьми – Максимом та Оксаною часто відвідувала Дорогобуж дружина Б. Прищепи - Олена, яка завжди і в усьому його підтримувала. Гості інколи приїздили на декілька днів і брали участь в розкопках. Багато цікавих людей туди навідувалося! Усім приділялася увага, з усіма знаходилася спільна мова. Незважаючи на те, діти це були чи дорослі. Такою уважною людиною був Богдан і лишався до останніх днів свого життя.

Володимир Кузьменко, старший науковий співробітник Сарненського історико- етнографічного музею, у розчищеній ним господарській ямі. 1984 р.

Розкоп № 10. Робочий момент. 1985 р. Ліворуч – Алла Українець.

Закладання розкопів. 1985 р. Серед дітей – Олена Прищепа та Алла Українець.

Розкоп №16. Робочий момент. 1988 р. Праворуч – донька Б.Прищепи – Оксана.

Алла Українець з дітьми на розкопі №16. 1988 р.

Розкопки Дорогобужа під керівництвом Б. Прищепи тривали у 1982- 1995 роках та в 2002 - 2003 рр. За 15 польових сезонів (я брала участь у 7-и з них, потім бувала там у якості гостя) було відкрито майже 2000 кв.м площі середньовічного міста в межах городища і посаду. Результати розкопок важко переоцінити. Отримано нові дані про ранні етапи розвитку цього давньоруського міста. Досліджено понад 30 жител домонгольського часу із залишками печей та речей, що там лишилися після погрому міста, рештки господарських будівель. Знайдено поховання та братські могили загиблих під час нападу міщан. На дитинці зібрано значну кількість тогочасних виробів із заліза, кольорових металів, кістки, каменю, глини тощо. Найчисельнішими знахідками є шиферні прясельця, уламки гончарного посуду, скляні браслети та їх фрагменти. Виявлено спорядження коней та вершників, тогочасну зброю та захисні обладунки. Знайдено срібні й золоті прикраси, культові вироби. Серед унікальних знахідок – скарб срібних прикрас, виявлений в 1975 році під час розкопок, які проводив Юзеф Нікольченко, та рідкісні предмети озброєння та спорядження воїнів- дружинників: два мечі та шолом.

Члени експедиції із знайденим мечем. 1991 р.

Один із мечів, який знайдений в зруйнованому житлі, має чудове оздоблення зі срібла: його перехрестя і навершя інкрустовані сріблом, на стержень рукоятки натягнута срібна трубка, прикрашена рослинним орнаментом, виконаним у техніці черні. Дорогобузький шолом також було знайдено в житлі, що загинуло під час ворожого нападу в середині ХІІІ ст. Усі знахідки описані і передані на зберігання до Рівненського обласного краєзнавчого музею, частина з них знаходиться в експозиції. Результатом і підсумком копіткої дослідницької праці Б. Прищепи стала вищеназвана книга, у якій характеризується сторична забудова міста, основні види господарської діяльності жителів, аналізується економічний та культурний його розвиток Це не єдина його опублікована наукова праця. Б. Прищепа брав участь в багатьох археологічних експедиціях, що працювали на Рівненщині, досліджував історичну частину Рівного. Думаю, що про них в майбутньому теж з’являться спогади його колег і друзів.

Поштовхом до написання цих коротких спогадів стали фотографії , частина з яких сьогодні публікується. Вони нещодавно були відскановані Ольгою Морозовою та Віктором Луцем з плівок Б. Прищепи, відзнятих під час розкопок в Дорогобужі у 1980-1990-х роках, і гарно ілюструють те, що тоді відбувалося.

Алла УКРАЇНЕЦЬ