Стара Литовська у спогадах (Частина 1)

Мені, малій, здавалося, що Устя неймовірно велика ріка. Вздовж берега тягнувся чималий земляний вал, обрамлений густо посадженими вербами, які торкалися своїми зеленими косами води. Праворуч валу – річка, ліворуч – зелений луг із жовтенькими, як зірочки, квіточками калюжниці. Неподалік мосту, невідомо коли і ким, було вимуруване з цементу саме те місце, де полоскали білизну. Цементним жолобом з джерела попід валом збігав потічок, а від нього по дві сторони навскоси були покладені великі цементні плити із східцями, на які і клали жінки білизну, вибивали її дощечкою, дотримуючись усіх правил прання. Вода була чиста смачна і дуже холодна. А ще по краю жолоба звивалася хвостиками велика кількість товстих коричневих п’явок, які мене страшили найбільше. Бабця, ополіскуючи білизну, щоразу, охкаючи і ахкаючи, розтирала почервонілі від холодної води руки. Вона працювала, а маленька Галя напивалася веселкової краси річки, лугу і маленького джерела, який наповнював живильною водою річку. Все це відкладалося на поличках дитячої пам’яті, як особливий природний скарб й збереглося до сьогодні. А у своїх дитячих мріях я домальовувала до цього лугу і річки незвідані країни, в які потім подумки подорожувала і навіть дозволяла собі видавати подружкам все це за правду.

 

Дитинство набирало зрілих обертів і вже пізніше, без супроводу дорослих, ми вирушали в подорож на луг за квітами, лепехою на Трійцю, чи просто влаштовували прогулянку аж до самісінького залізничного вокзалу.

Коли ж бродили лугом, то ледь не заходили в обійстя людей, будинки яких стояли вздовж вулиці Литовської, а їхні городи спускалися до лугу. Тут паслися корови, коні, кози, випасалися гуси і качки, а іноді можна було побачити чи то видру, чи нутрію і тоді тікали подалі, бо цей звір відлякував малих дівчат.

Відлякував нас і пагорб, який був з другого боку Литовської. На пагорбі було аж три кладовища і батьки забороняли гасати по горі, бо ми мали знати, що не можна порушувати спокій померлих. В роки мого дитинства я не знала слова «єврейка», так стали називати старе кладовище значно пізніше. Ми знали, що на «Кавказі» з одного боку є єврейське кладовище, а з другого - православне, на яке казали «Омелянівське» або «Литовське» (за назвами вулиць, які були поруч). Знали ми і про інфекційне кладовище, яке називали «чумне» або «холєрне». Останнє викликало тихий страх і щось дуже втаємничене.

Литовська – одна із найстаріших вулиць Рівного, яку вже знаходимо на мапах кінця ХVIII ст. Скоріше за все, Велике князівство Литовське, до складу якого у XIV-XV ст. входило і наше місто Рівне, залишило у спадок нащадкам назву цієї вулиці. Від вулиці Гетьмана Мазепи Литовська вулиця прямує у північно-східному напрямку. Впродовж віків за різних влад двічі змінювали її назву (Кутузовська на поч. ХХ ст. та Крутянська в роки Другої світової війни). Вулицю бомбардували, руйнували, розтинали на частини, а вона зберегла свою литовську назву і свою історію. Архівні документи свідчать, що на початку ХХ ст. на старій Литовській було 120 будинків. За прізвищами мешканців вулиці міжвоєнного періоду дізнаємося, що у східній її частині жили переважно українські родини – Андрійці, Борачуки, Володкевичі, Гонопки, Грабарчуки, Дзіваки, Дмитруки, Мічуди, Коломійці, Кудацькі, Листопади, Лукашевичі, Логвисі, Максимчуки, Мучинські, Окопні, Стефановичі, Луці, Чалюки, Шведи, Ярошевичі, а від початку – в більшості мешкали євреї. Вулиця була найближчою міською вулицею до села Тютьковичі і зрозуміло, що тутешнє населення мало у власності землю і займалося сільським господарством. Єврейське населення різнилося за статками, у багатьох був власний невеличкий «гендель», переважно торговий.

Рівненській економіко-технологічний коледж. Фото 2022 р.
Пагорб, на якому знаходилося єврейське кладовище. Фото 2024 р.
 

Починаючи з І960-х років, вулиця Литовська зазнала значних змін у зв’язку з будівництвом нового Проспекту Миру. Проспект перетнув стару Литовську, знісши частину старих будинків, які трапилися на його шляху до залізничного вокзалу. Реконструкція торкнулася багатьох частин вулиці. На місці одноповерхової забудови споруджувалися багатоповерхівки, з’явилася нова школа, дитячий садок, економіко-технологічний коледж НУВГП, а віднедавна - сучасний спортивний комплекс на колишньому устенському лузі.